Історія України мала багато
трагічних періодів. Коли свобода і навіть сам факт існування українського
народу опинявся під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки
України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників.
Так було і за княжої доби. Так
було і за часів Козаччини. І за часів боротьби за незалежність 1917-1921 років.
І під час Другої світової. І на початку 1990-х.
Нині знову прийшов цей час - час
вибору між свободою та рабством, світлим майбутнім та темним минулим,
справедливістю та тиранією.
На Майдані пліч-о-пліч стали
українці і євреї, росіяни та вірмени, грузини і білоруси.
Їх об'єднала українська земля та
бажання жити у вільній країні.
Спочатку вони вимагали право
вибору. Потім їм довелось вимагати права жити. І хоч кулі снайперів - це
вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли
перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались...
Так на Майдані з'явилась ще одна
сотня - Небесна. Для України це найголовніша, найпливовіша сотня. Кожен із них
заплатив за свої переконання найвищу ціну - життя. І для нас є святим
обов'язком гідно вшанувати Героїв. Щоб ми пам'ятали - хто і за що загинув. Щоб
ми їх не зрадили. На вимогу громади було прийнято рішення про створення
Меморіалу Героям Небесної сотні. Меморіал народним героям буде народною
справою.
Темні часи пройдуть. Буде
колоситись хліб. Будуть сміятись діти. Буде жити Україна.
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
Саме цими словами Україна проводжала в останню путь своїх
синів та дочок. Тих, хто загинув за свою країну, за свій народ. Знову від нас
пішли найкращі. Ті, для кого "справедивість", "гідність",
"свобода", "Україна" були не просто словами, а сенсом їх
життя.
